Ессе
Мене народили на світ і це було здорово. Мамі було боляче, але я став переможцем. Серед мільйонів
і мільйонів імовірних «Я» з'явився саме я. Ніхто не пояснив нащо, але стало
ясно, що це непогано. Дивно, що поява на світ може приносити комусь біль. І я
подумав: біль – це творчість а творчість – найліпша штука. Стану художником.
Якщо немає болі –немає творчості. Хай живуть муки творчості!
Та спочатку був стос малюнків безболісний,
зимово-вечоровий, єдиним глядачем – лампочка - жарівка і мамин голос: «та вже лягай».
Але життя вперте і послало мене пасти корів.
Бувало, жену корову - бачу людей на городі: копають картоплю, жнуть
кукурудзу... а потім задер голову – хмари. Придивляюсь - а то не хмари - то город Бога.! А кукурудза, кукурудза у
Нього ви-и –илягла!!!
А
поверх кукурудзиння видно вулицю. Не просто вулицю, а „Велику вулицю». Зранку по
ній спішать всі на колгосп, в обід додому, потім знов на роботу. Ага , їм треба
гроші. Потім ті гроші віднесуть до кооперативи. Потім побачив як понесли одного
в другий бік від колгоспу і жалібненько так співали. Дивно, але ніхто вже не
спішив на роботу. І я подумав: робота не головне
І вирішив: жити щоб робити- це замало. Чоловік
для роботи чи робота для чоловіка? Отже робити щоби жити, а не навпаки.
А потім прийшла пора іти в люди. Старший брат
Іван вирішив, що має вийти художник (а не перекладач як хотів тато) бо щось
малює. І віддав між тих що знають як тримати олівець в пальцях. Чи вчив хтось
як ЦЕ робити не пам’ятаю- давно було. Але появився БІЛЬ. Біль від того, що не
можу зробити, те що в голові. А це великий жирний + плюс. Бо коли з’являється незадоволення
- це приносить біль, біль супутник творчості (народження). Значить, добрий
день, я вже чуть-чуть творю.
Немає коментарів:
Дописати коментар